Куди везе український ліфт

Сьогодні ми знайомимо вас з одним з лідерів вітчизняного ліфтобудування - Вишгородський заводом «Карат-Ліфткомплект», що випускає продукцію спільно з білоруським республіканським унітарним підприємством «Завод« Могильовліфтмаш ».

Ліфти в Україні щодня перевозять 25 мільйонів чоловік. Це більше, ніж весь разом взятий пасажирський транспорт нашої країни. Але при цьому існує Міністерство транспорту як єдиний орган, який визначає державну політику в галузі. І немає структури, яка визначала б державну політику по ліфтах. Хіба це нормально!?

В Україні близько 118 тисяч ліфтів. За існуючими нормативами в нинішньому році заміні підлягають 36 тисяч з них. Наступного року цифра буде більшою. Далі - ще більшою ... Але грошей немає. Як немає і єдиної структури, яка взяла б на себе відповідальність за стан ліфтового господарства країни.

До початку 90-х років існувало виробниче об'єднання «Укрліфт», в структуру якого входили обласні підприємства «Харьковліфт», «Київліфт», «Одесаліфт» та ін. Вони займалися установкою і сервісом всього підйомного пасажирського обладнання в будинках. «Укрліфт» був своєрідним міністерством ліфтів - визначав політику управління галуззю, стежив за дотриманням єдиних стандартів.

Монополія «УКРЛІФТ» була зруйнована з приходом в нашу країну корпорації Otis Elevator і створенням її дочірньої структури ЗАТ «Отіс-Україна». Otis Elevator - найбільший оператор, який контролює близько 60% світового ринку ліфтів. Обслуговує 1,2 мільйона підйомних механізмів в 200 країнах. В Україні йому належить близько 20% ринку.

Згодом «Укрліфт» як загальноукраїнська структура припинив своє існування. Частина його обласних підрозділів (Одесаліфт, ПОЛТАВАЛІФТ, Черкасиліфт і ін.) Збереглися і продовжують працювати. Інші ліквідовані, і їх місце зайняли нові приватні підприємства, що займаються сервісом ліфтів. Як правило, невеликі. В одних містах їх одиниці, в інших - десятки. У Києві, наприклад, більше сотні.

З одного боку, скасування монополії можна вітати, тому що конкуренція в певній мірі оздоровлює ринок. Але при цьому відсутність єдиного методологічного центру часто призводить до плутанини, той же ринок починає розвиватися хаотично, безсистемно. Умовно кажучи, немає в Україні «ліфтового статуту» і того, хто б стежив за його дотриманням.

- За старих часів, - розповідає начальник управління «ПОЛТАВАЛІФТ» Антон Руденок, - функції методологічного центру виконувало конструкторське бюро ліфтобудування в Москві. Воно і зараз працює. Але Москва тепер закордон, і вони нам начебто як не указ. А замість них ніхто інший не з'явився. Сьогодні працює ЗАТ «Укрліфт», але воно тільки за назвою співзвучно з колишнім об'єднанням, а на ділі - приватна компанія, такий же оператор ринку, як і інші.

Раніше працювало кілька заводів в СРСР, які «управлялися» московським конструкторським бюро і закривали її всіх республік в ліфтах. Звичайно, при такій монополії було багато негативного. Якщо замовник говорив, наприклад: хочу ліфт з такими-то характеристиками, йому відповідали, що, мовляв, є тільки стандартний, і ніяких інших не буде.

Зараз все інакше. Замовник каже: хочу крутий європейський ліфт з блискучою кабіною, «говорять» кнопками, дзеркалами та ін. І що ж? На ринку є маса пропозицій - йому такий ліфт привезуть, встановлять. Але часто виявляється, що замовники (і більшою мірою - мешканці будинку) отримують вагон проблем в блискучій упаковці. Наприклад, імпортна автоматика управління не сприймає української електрики з його перепадами частоти. Ліфт ламається. Замінити автоматику не так просто, тому що це може потягнути заміну інших вузлів і агрегатів. Ремонт влітає в копієчку і розтягується в часі.

Чому так відбувається?

- Сьогодні в світі широко розвинена кооперація, - розповідає директор ТОВ «Карат-Ліфткомплект» Сергій Горішний. - І практично ніхто не будує ліфти цілком - на одному заводі від початку і до кінці. Скажімо, кабіни роблять на підприємстві в Італії, автоматику - в Німеччині, лебідки в Іспанії. А якась невелика фірма в Туреччині освоїла випуск ручки для аварійного відкриття ліфта. І це дає їй підставу отримати відповідний сертифікат і бути суб'єктом на ліфтовому ринку. Ця фірма купує комплектуючі у суміжників, збирає, ставить свою ручку і продає готові ліфти як свій товар. Але сервіс, гарантійне обслуговування вона не забезпечує. Якщо виникають проблеми, клієнт часто залишається з ними один на один.

Зовсім недавно був випадок. В одній з новобудов зламалася лебідка нового імпортного ліфта. За документами значиться, що її виготовило підприємство з назвою «Курті». Але цю фірму не можуть знайти. Таке відчуття, що на «ліфтової карті світу» її взагалі немає. Лебідка хоч і нова, але виготовлена ​​багато років назад. На яких складах вона лежала, де брати запчастини? Задати питання нікому. У підсумку зовсім новий ліфт треба модернізувати. Або міняти на новий, який був би як мінімум ремонтопрігодним.

- Проблема ліфтів повинна в першу чергу турбувати господаря житлового фонду. - Знову підключається до розмови Антон Руденок. - Але часто керівники комунальних служб відносяться до житлового фонду як до якоїсь тягар і думають, як би скинути її з плечей геть. Начальник жеку каже мені: ліфти - це ваше господарство - мовляв, забирайте. А я відповідаю: що значить забирайте? Я готовий мати справу з господарем будинку. Ви господар? Значить, давайте разом вирішувати проблеми. Ви платите, ми обслуговуємо. Але платити вони не хочуть.

Кабінет Міністрів встановив рентабельність по нашій галузі в 15%. Але місцеві адміністрації занижують її до 6%. Тому що платять за сервіс ліфтів вони, і їм хочеться заощадити. А при такій рентабельності ми не можемо і думати про розвиток. Про те, щоб переходити на нові технології, щось поліпшити в сервісі, обзавестися сучасним обладнанням. Так нам і на зарплати не вистачає. В результаті старі досвідчені співробітники йдуть (в Росії і країнах ЄС кваліфіковані електромеханіки по ліфтах заробляють від 1000 доларів), молодь до нас не йде. Її не заманиш туди, де все робиться дідівськими методами.

Це я сказав відносно житлового фонду місцевих рад. А є ж ще відомчі будинки, житлові кооперативи, ОСББ (усталена абревіатура від «об'єднання співвласніків багатоквартірніх будинків». - Авт.) І інше житло. На його утримання також не вистачає коштів. А ліфти підтримувати треба, адже поламаний насправді небезпечніше справного. Можуть зламати двері, в шахту хтось провалиться. Тому навіть старенькі ліфти ми намагаємося тримати на ходу. Але всьому є межа, і техніка не вічна.

Термін експлуатації стандартного ліфта - 25 років. Ми підходимо до того, що скоро масово «посиплються» ліфти в «брежнєвських» дев'ятиповерхівки, які інтенсивно будували в 70-80-х роках. Якщо і далі влада буде тривати не бачити проблему і не чути нас, фахівців, отримаємо колапс ліфтового господарства.

Загалом, сервіс ліфтів - це серйозна проблема. Але що може запропонувати українському споживачеві вітчизняний ринок ліфтів-будови? Це питання я адресував Сергію Горішнє, керівнику одного з провідних українських ліфтобудівельних підприємств:

- Увійшовши в Україні на початку 90-х, фірма «Отіс» взяла під свій контроль київський завод ліфтів. У 1993 році вони робили 200 ліфтів на місяць. Тобто могли в рік провести 2-3 тисячі штук. Сьогодні вони скоротили виробництво до 90-100 одиниць в місяць. Для порівняння: в Китаї «Отіс» має 7 ліфтових заводів. Там річна потреба - близько 400 тисяч підйомників. Вдумайтеся - майже півмільйона! Україна ж насилу споживає в рік 3,5 тисячі нових ліфтів. (Практично в 10 разів менше нашої потреби. - Авт.)

Звичайно, київський завод «Отіс» міг би один задовольнити весь наш сьогоднішній попит. Але вони в першу чергу думають про прибуток. А реалії такі, що сьогодні їм невигідно нарощувати виробництво в Україні. При цьому кабіни везуть зі свого ж заводу в Петербурзі, лебідки - зі свого заводу в Іспанії, направляючі - зі Словаччини. Їм все одно, звідки завозити свій же товар. Вони вивчають, в якій країні яке митне і податкове законодавство і таким чином оптимізують витрати. Сьогодні частка власного виробництва київського заводу «Отіс» в їх продукції не перевищує 30%.

Другим після «Отіс» вітчизняним виробником ліфтового обладнання є наш завод «Карат-Ліфткомплект» у Вишгороді. Якщо «Отіс» в минулому році випустив близько 900 ліфтів, то ми - 760. А роком раніше вони - 700, ми - 400. У цьому році плануємо випустити 1000 ліфтів.

На третьому місці київське підприємство «Укрліфтсервіс». Воно спеціалізується на монтажі та обслуговуванні ліфтів. Але не так давно освоїло ще й виробництво. Випускає одну стандартну модель. У минулому році зробили близько 170 штук, в цьому планують 250.

Далі - броварський завод компанії «Столиця» (в минулому - «Ліфт-маркет»). Там збирають ліфти з турецьких комплектуючих. Обсяг виробництва - близько 200 штук на рік.

У Харкові компанія «Нікос» збирає ліфти московського Карачаровского заводу. Власного наукоємного виробництва у них немає - виключно вузлова зборка.

Як бачимо, виробництво в Україні все ж існує. І завод «Карат-Ліфткомплект», схоже, наступає на п'яти «Отісу». Поговоримо про нього докладніше.

Свого часу «Карат» підкорявся Міністерству промисловості засобів зв'язку СРСР і робив електронно-обчислювальні машини. У 90-му році, після того як землетрусом у Вірменії був зруйнований єдиний на всю країну завод, що випускав релейні станції управління для ліфтів, міністерство доручило розробити і впровадити у виробництво на заводі «Карат» електронну станцію управління ліфтами. І він став своєрідним монополістом, забезпечуючи станціями все ліфтові заводи СНД. Безбідне існування підприємства тривало до 1996 р Далі попит на станції став знижуватися. Чи не тому, що вони були поганими. Просто заводи-виробники ліфтів залишилися в інших країнах СНД, а виробнича кооперація слабшала через митних і податкових бар'єрів.

Були часи, згадує Сергій Іванович, коли не було ні замовлень, ні грошей на зарплати. Доводилося їздити по всій країні, шукати хоч який-небудь замовлення, щоб заробити. Пік тяжкого становища припав на 1999 рік. Навіть київський завод «Отіс» відмовився від каратовскіх станцій, за якими на машині потрібно було проїхати якихось 20 кілометрів, - вважав за краще возити аналогічне обладнання з Німеччини.

Тоді каратовци домовилися купувати у білоруського заводу «Могильовліфтмаш» їх неукомплектовані ліфти, доповнювали своєю станцією і панелями управління і продавали споживачеві. Частка власного праці в готовому товарі на «Карате» становила близько 10%.

Наступний крок - створення в 2005 році за активної участі Посольства Республіки Білорусь в Україні повноцінного спільного виробництва з білоруським республіканським унітарним підприємством (РУП) «Завод« Могильовліфтмаш »під брендом« МК-Ліфт ». Білоруси постачають всю механіку, а кабіни, двері шахти і автоматику виготовляють в Вишгороді. Таким чином, на стандартному «9-поверховому» ліфті частка власного виробництва склала 38%. І, як то кажуть, чим вище поверх, тим більше відсотків: в «30-поверховому» ліфті частка заводу «Карат» доходить до 60%.

- Кооперація з РУП «Завод« Могильовліфтмаш »дала нам можливість впевнено почувати себе на ринку, - розповідає Сергій Іванович, - бути стабільним виробником і постачальником, гарантувати якість і надійність продукції. Стандартний ліфт ми сьогодні робимо за 5 днів. Більш складний - за 45. «Отіс» ж приймає замовлення з мінімальним терміном виготовлення 12 тижнів.

На сьогоднішній день наше підприємство випускає до 1000 ліфтів на рік - пасажирських, вантажних, лікарняних тощо. (Додатково різну шахтну автоматику, комплекти модернізації, запчастини для ліфтів.) Всього 26 моделей за спільною програмою МК-ЛІФТ вантажопідйомністю від 320 до 1000 кг і швидкістю руху від 0,71 до 2,0 метра в секунду. 15 моделей ліфтів укомплектовуються комплектом електроприводу виробництва ТОВ «Карат-Ліфткомплект».

Система управління якістю атестована за вимогами ISO 9001-2001. Ліфти відповідають вимогам ГОСТу 22011-95, ПББЕЛ України, європейським стандартам ЕN-81.

Випускаємо комплект шахтної автоматики під всі типи знаходяться в експлуатації станцій управління ліфтами. На підприємстві створено підрозділ з монтажу та налагодження ліфтів, що дає можливість здійснювати весь комплекс робіт від виробництва до обслуговування, виключаючи зайві ланки в ланцюзі надійності продукції, що випускається.

І ще хотів би відзначити важливу особливість: наше виробництво перебуває ніби в ідеологічному полі ЦПКБ по ліфтах в Москві. Це означає, що ми працюємо за єдиними стандартами. Нас ніхто не змушує це робити, але ми самі вважаємо це важливим. Сервісні організації (якщо в них працюють справжні професіонали) можуть без праці розібратися в нашій документації.

Вишгородські ліфти сьогодні є найбільш адаптованими до вітчизняних технологій і традицій. Вони ремонтопрігодни, зрозумілі експлуатаційників і будівельникам. Проте це вже не ті старі ліфти- «дев'ятки» з дерев'яними кабінами 80-х років. У них поліпшена автоматика, антивандальні панелі управління, вогнестійкі зовнішні двері і багато інших технологічних новацій.

Наступність при заміні старого парку ліфтів (в Україні 70% старих ліфтів - білоруського виробництва) дозволяє на 25% знизити витрати бюджетних коштів. Думаю, не випадково саме нашої продукції віддають перевагу будівельні компанії і комунальні підприємства в регіонах України. На відміну від комунальних служб Києва, де особливо відчувається «вплив» компанії «Отіс» і близьких до неї структур.

Ми розробили і впровадили оригінальний спосіб шумозаглушення. Не хочу критикувати конкурентів, але навіть у іменитої світової фірми ті ліфти, які вони виробляють на своєму київському заводі, гримлять, як кар'єрна вагонетка. Наші ж пересуваються значно тихіше.

Я взагалі так скажу: ось у нас традиційно прийнято кивати на закордон, мовляв, у них все краще. Згоден, багато в чому так і є: «Запорожець» не порівняти з «Мерседесом». Але якби імпортні автомобілі надходили в нашу країну такої ж якості, як надходять до нас імпортні ліфти, запевняю, аварійність на наших дорогах була б на порядок вище.

Чому так відбувається? Тут всі проблеми взаємопов'язані. З одного боку, Україна - країна, що розвивається зі зростаючим рівнем споживання. І західні компанії не помічають нашого виробництва, а хочуть бачити в нас тільки покупця готових виробів. Чи не скупляться на рекламу. А ми ведемося. Але, з іншого боку, - ми й справді країна небагата. Так, зростає споживання. Але грошей все одно у нас мало. Тому завжди є спокуса заощадити - взяти, яка є дешевшою. Ось і беремо дешеві ліфти.

Але не варто забувати, що світ нині переживає епоху підробок. На виробі може стояти логотип відомого бренду, але це буде підробка! Тобто корпус брендовий, але начинка дешева і неякісна.

А підприємство «Карат-Ліфткомплект» гарантує стабільність якості.

Ми створили асоціацію «МК-Ліфт», до якої увійшли ті, хто розділяє з нами професійні принципи. Це 17 великих ліфтових організацій в різних регіонах України. Наша мета - домогтися, щоб сигнали про тяжке становище ліфтової галузі були почуті на рівні уряду. В українського ліфта нарешті повинен з'явитися авторитетний господар.

Проведу паралель: ліфти в Україні щодня перевозять 25 мільйонів чоловік. Це більше, ніж весь разом взятий пасажирський транспорт нашої країни. Але при цьому існує Міністерство транспорту як єдиний орган, який визначає державну політику в галузі. І немає структури, яка б визначала державну політику по ліфтах. Хіба це нормально?! Ця проблема повинна стати головною в діяльності нашої асоціації.

Наша розмова з Сергієм Івановичем перемістився в заводські цехи. Я не технар, але для мене не склало труднощів розпізнати нове сучасне обладнання, яким укомплектовано виробництво. Керовані комп'ютером верстати по розкроюванні і різанні металевого листа, сучасне обладнання для фарбування та ін. На заводському подвір'ї відчувалося «весняне пробудження». Не в сенсі «розцвітали листя», просто велися масштабні будівельні роботи. Активно жестикулюючи, директор розповідав, як буде виглядати завод після реконструкції, значну частину якої хочуть завершити вже до осені.

Яким буде ліфт майбутнього?

Перед тим, як відповісти на це питання, Сергій Іванович на якийсь час задумався:

- Ліфтова галузь консервативна. З тих пір як американський механік ОТІС запатентував свой Винахід, и Почаїв ера ліфтів - Нічого кардинально не змінілося (Еліша Грейв ОТІС в 1852 году продемонстрував винайдення Їм систему затримки вантажу при обріві каната. У 1857 году в Нью-Йорку БУВ встановлений перший ліфт, де застосовані уловлювачі системи Отіса. - Авт.). Як і раніше залишаються вертикальні напрямні в шахті ліфта, кабіна, лебідка зі шківом, трос і противагу. Тобто принцип роботи не змінився.

Останнім часом на зміну сталевого канату приходить еластичний резінотканний. Він не такий гучний, і по ньому менше вібрації передається на кабіну. Такий канат дозволяє зменшити радіус шківа, знижується матеріаломісткість. З'явилися більш досконалі в технічному плані безредукторні лебідки.

Складні ліфти у висотних будівлях сьогодні управляються комп'ютерами. Кабіни виконуються з вогнестійкого матеріалу. У них подається кондиційоване повітря. Показання лічильника поверхів можуть дублюватися голосом. Ліфти обладнають відеоекранами, декорують натуральним каменем і ін.

Ліфти стають все більш швидкісними. Якщо перший підйомник в позаминулому столітті рухався зі швидкістю 20 см в секунду, то сучасний ліфт може проходити до 10 м в секунду. При такій швидкості необхідно створити декомпресійний ефект, щоб не травмувати пасажира.

Дуже поширені панорамні ліфти, які монтуються зовні будівлі, і зроблені вони з прозорого матеріалу.

Всі ці новації можна бачити і в нових ексклюзивних будівлях в Україні. Але поки тільки як екзотика.

Сьогодні комплект резінотканних канатів коштує 10 тисяч євро. Це недешево, якщо врахувати, що ми продаємо свій звичайний якісно зроблений ліфт в повній комплектації за 15 тисяч євро. Але часто буває, що від елітного до масового один крок. Наш партнер «Могильовліфтмаш» вже впроваджує в масове виробництво безредукторного лебідку і еластичний канат. Значить, зовсім скоро все це може з'явитися і в наших звичайних дев'ятиповерхівки. Ліфт майбутнього прийде в будинку епохи, що минає. Погодьтеся, щось філософське в цьому є.

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...