Галузь, яка ще недавно забезпечувала левову частку валютних надходжень країни, сьогодні технологічно виявилася по різні боки барикад. Залізорудна сировина залишилося на підконтрольній уряду Дніпропетровщині. А коксівне вугілля і кокс - на території самопроголошених республік.
Залізничне сполучення з все ще українським Маріуполем, де розташовані два найбільших меткомбінату ( «Азовсталь» і ММК ім. Ілліча), вкрай утруднено. А підприємства, які опинилися в епіцентрі протистояння, або повністю зупинені (Алчевський МК), або працюють з перебоями (Єнакіївський і Макіївський метзаводи). Додайте сюди проблеми з поставками енергоносіїв, і перед вами виникне картина занепаду у всій її потворності.
Співрозмовник «2000» Олексій СМИРНОВ довгий час займав посаду завкафедрою «Металургія сталі» Донецького національного технічного університету (ДонНТУ), в даний момент продовжує наукову роботу в Фізико-технологічному інституті металів і сплавів НАН в Києві.
Втім, професор далекий від чистого теоретизування, адже в його послужному списку десятки проектів реконструкції сталеплавильних цехів металургійних заводів СНД. Справжнє галузі викликає у нього зрозумілий скепсис, хоча в майбутнє він все ж дивиться з певною часткою оптимізму.
Україна отримала в спадок від СРСР потужний гірничо-металургійний комплекс. Але при всіх здаються переваги вітчизняна металургія змогла наблизитися до радянських обсягами виробництва лише в другій половині 2000-х рр. У 1986 - 90 рр. Україна стабільно випускала 48-52 млн. Т стали. Такий рівень виробництва забезпечували чотири сотні підприємств і організацій ГМК, на яких працювали понад півмільйона людей.
Але зі здобуттям незалежності країна втратила величезний внутрішній ринок. І якщо раніше директор середньостатистичного підприємства був стурбований виробничими питаннями, то тепер було необхідно вчитися маркетингу. Ситуацію ускладнювало й якість продукції, адже половина української сталі проводилася застарілим мартенівським способом. Крім того, знос обладнання заводів становив 70 - 80%. А деякі прокатні стани були побудовані ще за царя.
Фахівці говорили, що криза 2008 р відкинув нашу металургію на кілька років назад. Але ситуацію, з якою зіткнулася галузь зараз, ніхто не міг собі уявити навіть у страшному сні. І 2014 р поки вважається найбільш важким в історії вітчизняного ГМК. Виплавка сталі скоротилася майже на 20% - це найгірший показник з 2000 р А як буде розвиватися індустрія в найближчі роки, сьогодні ніхто не ризикне припустити. Хоча б тому, що до кінця неясні не тільки майбутня логістика сировинних поставок і відвантаження готової продукції, але навіть сама юрисдикція підприємств галузі.
Металургія, про яку знали всі
- Олексій Миколайович, в яких основних напрямках відбувався розвиток галузі в період незалежності? Наскільки індустрія опинилася в стороні від світових тенденцій розвитку металургії?
- Українська металургія увійшла в період незалежності в стані важкого і глибокої кризи, обумовленого розривом єдиного економічного простору і втратою традиційних ринків збуту металопродукції. При цьому більшість метзаводів України мали вкрай низьку конкурентоспроможність в силу істотного технологічного і технічного відставання від підприємств Західної Європи, Японії та США - основних виробників сталі.
Не зупиняючись на аналізі причин такого відставання, відзначимо лише, що саме воно зумовило основну тактику розвитку галузі - тактику виживання! В таких умовах практично жоден завод не міг собі дозволити реалізацію довгострокової програми розвитку і модернізації підприємства.
Я навіть ризикну запропонувати таку аналогію: розвиток металургійних заводів України в останні два десятиліття нагадувало падіння повітряних куль. При цьому команди, що знаходяться на цих кулях (а це були зовсім несхожі команди з різним розумінням дійсності), гарячково скидали баласт. Кому-то вдавалося краще, а кому-то взагалі не вдалося.
Як результат - обсяг річного виробництва сталі в Україні скоротився з приблизно 53 млн. Т в кінці 1980-х до 30 млн. Т в 2013-му. Україна перемістилася з шостої позиції країн - виробників сталі на 10-11-ю. Кілька металургійних заводів просто припинили існування (Макіївський МК, Краматорський МЗ і ін.). На межі зупинки перебуває Донецький МЗ. Решта підприємств галузі знизили вельми істотні обсяги виробництва.
Для кращого розуміння того, що відбувається в металургії, можна обмежитися такою реплікою. Україна щорічно втрачала один невеликий металургійний завод з об'ємом виробництва 1 млн. Т стали в рік.
Світова металургія постійно розвивається. За всіх агрегатів для виробництва чавуну, сталі і прокату в останні десятиліття досягнуті зовсім інші рівні показників в частині продуктивності, енерговитрат і екологічної безпеки. Все це дозволило новим гравцям - корпораціям і країнам - зайняти лідируючі позиції в металургійному світі.
Перш за все це відноситься до Китаю, Індії, Південної Кореї і Бразилії. У цих державах переважають підприємства, побудовані зовсім недавно. Порівнюючи їх конфігурацію з аналогічними показниками українських заводів, легко помітити, що технологічне відставання можна оцінювати в два, а для деяких - і в три покоління.
Безумовно, треба розуміти, що таке відставання ліквідувати вкрай складно. І тут простими дрібними реконструкціями не обійтися. Проте це можливо. Прикладом може служити реконструкція Алчевського меткомбінату, в основі якої лежить новий - і це дуже важливо! - конвертерний цех1. Ще більш радикальна модернізація виконана компанією «Інтерпайп», яка в Дніпропетровську побудувала новий електрометалургійний комплекс.
Сортамент продукції заводу «Інтерпайп Сталь» включає високоякісні марки сталей. Наприклад, випуск сталі для залізничних коліс складає близько 25% від загального обсягу виробництва. Сьогодні «Інтерпайп Сталь» - найбільший комплекс з виробництва заготовок в Східній Європі з номінальною продуктивністю 1,32 млн. Т в рік. Проте процеси модернізації метвиробництва йдуть практично на всіх заводах. Але, повертаючись до аналогії з повітряними кулями, можна стверджувати, що навряд чи нашим металургам вдасться одним стрибком переміститися з нього на літак.
захоплення напівфабрикатом
- Чому власники комбінатів розвивали фактично сировинної формат металургії? Так, практично не модернізувалися прокатні потужності. Крім реконструкції стану 3000 Алчевського комбінату, і згадати толком нічого. При цьому металургійні корпорації позбувалися при першій же можливості від підрозділів, які випускали готові металовироби.
- Говорячи про сировинному аспекті розвитку нашої чорної металургії, слід пам'ятати, що матеріальна база нашої країни має унікальні можливості. Фактично на відстані 450-500 км розташовані величезні рудні родовища і запаси коксівного вугілля. При цьому у держави є розвинена залізнична мережа і глибоководні порти.
Уже в другій половині 1990-х власники метпідприємств в повній мірі оцінили переваги сировинної складової виробництва напівпродукту (заготовок), який користувався попитом на світовому ринку. Це виявилося особливо важливим в умовах катастрофічного падіння обсягів споживання металопродукції на внутрішньому ринку. Крім того, технологічний цикл виробництва заготовок значно скорочує загальну технологічний ланцюжок і зменшує енерговитрати на виробництво металопродукції.
До того ж застарілі прокатні стани, побудовані 40-50 років тому і більше, вже давно не витримують конкуренцію з сучасними аналогами в частині якості металопродукції і енерговитрат. У той же час в більшості випадків реконструкція таких прокатних станів вкрай скрутна і дорога в технічному плані.
Але судячи з досвіду модернізації метзаводів в Східній Європі, найкращі результати досягнуті на підприємствах, що мають ефективне сталеплавильне виробництво і сучасну прокатну групу, що забезпечує виробництво металопродукції відповідно до світових стандартів.
- З яких причин наша металургійна галузь так і не оговталася повною мірою від кризи 2008 р?
- Криза в чорній металургії України носить системний характер і почався ще в 1990-і рр. Далі він продовжував тільки поглиблюватися в силу розвитку негативних явищ на світовому ринку металопродукції. В нашій металургії криза перш за все вдарив по сталеплавильним комплексам, оснащеним мартеновскими печами, які споживають багато природного газу.
По суті в нашій країні залишився лише один великий мартенівський цех (на «Запоріжсталі»). У той же час з експлуатації було виведено великі мартенівські цехи на комбінатах Дніпровський, Макіївський, Алчевський, «Азовсталь», а також зведено до 1-2 агрегатів виробництво на «Арселлор-Міттал Кривий Ріг» і Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча. Крім того, мартенівські цехи були зупинені на ще кількох заводах.
В даний час основний спосіб виробництва сталі в нашій країні (приблизно 3/4 всього обсягу) - конвертерний. Україна має в своєму розпорядженні сім'ю конвертерного цехами (19 агрегатів). В останні 10-15 років більшість з цих цехів модернізується і оснащується установками ківш-піч, вакууматора і машинами безперервного розливання сталі. Найбільш сучасний цех - в Алчевську.
Тим часом, з огляду на той факт, що більша частина української металопродукції експортується на світовий ринок, не слід очікувати серйозного нарощування обсягів конвертерної сталі. Проте подальший розвиток меткомбінатів з конвертерного цехами буде направлено на гармонізацію окремих технологічних циклів (агломерація, доменне виробництво, сталеплавильні потужності) з метою досягнення додаткового енерго- і ресурсозберігаючого ефекту.
кандидатський мінімум
- Формат міні-заводів, адептом яких ви є, виявився фактично законсервованим в посткризові роки. Білоцерківський завод так і не побудували. ТОВ «Донецький електрометалургійний завод» ще до збройного конфлікту на сході країни безуспішно намагалися продати за неймовірно мінімальну ціну. Зупинилися потужності ТОВ «Електросталь» (Курахово Донецької обл.) ... Чому?
- Це питання мене також цікавить. Правда, його треба розглядати в дещо іншій площині. Нагадаємо, що міні-металургійні заводи в якості плавильного агрегату використовують дугові сталеплавильні печі (ДСП). Основним джерелом сировини при цьому є металобрухт, який з деяких пір перетворився на дефіцит.
А адже ще 10-15 років тому металобрухт експортувався з України, оскільки його було в надлишку (кілька мільйонів тонн на рік). В цей час в Україні (і не тільки) поширилася концепція створення міні-заводів. Стратегія розвитку таких виробництв полягала в мінімізації витрат, а їх кінцевим продуктом була сортова заготовка. Приклади таких заводів - Донецький ЕМЗ або «Електросталь».
Однак в ХХІ ст. кількість таких міні-виробництв почало зростати, а обсяги доступного металобрухту - скорочуватися. Це зумовило наростаючий дефіцит брухту і підвищення ціни на нього. Не слід забувати, що великими споживачами є всі ті ж великі металургійні підприємства повного циклу, з якими міні-заводам конкурувати досить складно.
Проте в електросталеплавильному виробництві також відбуваються істотні трансформації, які дозволяють оцінювати подальші перспективи його розвитку. Перш за все слід зазначити, що електросталеплавильний сектор металургії України не такий вже і великий. Він забезпечує виробництво сталі на рівні 2-2,2 млн. Т в рік. В даний час українські електрометалургійні заводи переважно орієнтовані на виробництво якісних сталей і спеціальних видів продукції. Так, найважливішою подією в металургії України в 2011-2012 рр. був запуск електрометалургійного комплекса2 «Інтерпайп Сталь» на новій промисловому майданчику Нижньодніпровського металургійного заводу.
Протягом семи років йде реконструкція електросталеплавильного цеху заводу «Енергомашспецсталь» (Краматорськ), найбільшого в Україні виробника спеціальних литих і кованих виробів для атомної і традиційної енергетікі3.
В цілому число міні-заводів в Україні буде визначатися наявністю металобрухту. Розвиватися вони повинні за рахунок використання замінника брухту - заліза прямого восстановленія4. Такі виробництва все більш поширені в світі, в тому числі в Індії, Ірані, Мексиці, Кореї, Саудівської Аравії та інших країнах.
- Військовий конфлікт на сході країни або повністю порушив, або дуже ускладнив роботу логістичних ланцюжків (поставки сировини, відвантаження готової продукції), подорожчали енергоносії, а в результаті конфлікту з Росією виникли ще й перебої в їх поставках. Як довго в такій ситуації протягнуть підприємства? Чи є запас міцності? Яких збитків очікує країну найближчим часом через це?
- На це питання відповісти і дуже важко, і дуже легко. Протягом багатьох десятиліть в Україні формувався більш-менш збалансований гірничо-металургійний комплекс з високим рівнем самодостатності. І ось сталося - розрив економічних зв'язків і зупинка виробництв.
Оскільки металургія є стрижневим елементом комплексу базових галузей промисловості, для більшості підприємств запас міцності вже недостатній для стабільної роботи. Скільки ще може тривати це балансування на грані можливого - не можу навіть здогадуватися. Але навряд чи довго ... Уже зупинені деякі металургійні, коксохімічні, вогнетривкі заводи. Збиток від цього буде колосальний, оскільки постраждають пов'язані виробництва, а їх дуже багато.
- Наскільки виграють від повної або часткової зупинки металургійних заводів Донбасу підприємства галузі на підконтрольній уряду території України? Зокрема, директор «Криворіжсталі» восени заявив, що тимчасова зупинка Макіївки і Єнакієвого дозволила наростити їм виробництво сортового прокату мало не на 30% за два місяці.
- Відповідь тут очевидна - переможців не буде! А ось програє народ України і його промисловість. Подумайте, адже зупинка металургійного заводу - це втрати при видобутку руди (а її треба заготовити приблизно 1,5 т для кожної тонни сталі), коксівного вугілля, виробництві електроенергії, вантажоперевезеннях і ін. І ще дуже важливо, що практично неможливо замінити виробництво плоского прокату , що виготовляється на заводах в Маріуполі і Алчевську.
- Яким бачите розвиток ситуації в металургії? Якою мірою це розвиток буде кореспондуватися з магістральними напрямками еволюції металургії в світі?
- Розвиток вітчизняної чорної металургії, мабуть, буде відбуватися в умовах подальшого зниження обсягів випуску стали, перш за все за рахунок малоефективних застарілих виробництв (в першу чергу мартенівських печей). Хоча за останнє десятиліття їх кількість і так вже різко скоротилося.
Домінуючим способом виробництва сталі залишиться конвертерний, що дозволяє переробляти чавун, що отримується в доменних печах. При цьому в доменному виробництві буде розвиватися тенденція заміни природного газу на пиловугільне паливо.
Це рішення дозволяє не тільки скоротити значну кількість імпортованого природного газу, а й зменшити витрату коксу на тонну чавуну. Наприклад, успішно впровадив цю технологію меткомбінат «Запоріжсталь» забезпечує зниження собівартості тонни чавуну в середньому на $ 40-45.
Виробництво сталі в конвертерних цехах буде розвиватися в напрямку підвищення ефективності функціонування всього технологічного ланцюжка - від виплавки до розливання сталі, що в першу чергу відіб'ється на зниженні питомих енерговитрат за умови підвищення якості металопродукції.
У той же час основні тенденції розвитку світової металургії як раз і характеризуються зниженням питомих витрат на тонну продукції, підвищенням вимог екологічної безпеки і т. П. При цьому в глобальній практиці будуть як і раніше створюватися нові марки сталі з підвищеними експлуатаційними і технологічними властивостями, які вимагають технологічних удосконалень і сучасних допоміжних і вогнетривких матеріалів.
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
Наскільки індустрія опинилася в стороні від світових тенденцій розвитку металургії?З яких причин наша металургійна галузь так і не оговталася повною мірою від кризи 2008 р?
Чому?
Як довго в такій ситуації протягнуть підприємства?
Чи є запас міцності?
Яких збитків очікує країну найближчим часом через це?
Наскільки виграють від повної або часткової зупинки металургійних заводів Донбасу підприємства галузі на підконтрольній уряду території України?
Яким бачите розвиток ситуації в металургії?
Якою мірою це розвиток буде кореспондуватися з магістральними напрямками еволюції металургії в світі?