як заявив днями глава «Росатома» Олексій Лихачов, в завершальну стадію вступила робота за міжурядовими угодами РФ з Узбекистаном про створення двох великих енергоблоків АЕС.
Наші країни почали співпрацю в галузі використання атомної енергії в мирних цілях після підписання угоди про співпрацю в грудні 2017 року. В даний час створені дві робочі групи, які ведуть роботу по проекту будівництва АЕС в Узбекистані і в галузі науково-технологічного розвитку.
Ця робота вкрай важлива для РУз - країни зі зростаючим (вже більш ніж 32 млн) населенням, де до сих пір зберігається складна ситуація з енергозабезпеченням. Незважаючи на розвинену електричну мережу, багато міст і сіл відчувають проблеми з електропостачанням. Наприклад, в ряді великих і дрібних поселень Джизакской, Самаркандської, Сирдар'їнською областей світло подається три рази на добу.
Основу узбецької енергетичної системи становлять працюючі переважно на газі ТЕС, які генерують близько 86% виробленої в республіці електроенергії. На ГЕС припадає лише 14%, причому наявні гідроресурси не тільки залежать від поточних з Киргизії річок , Але і використані фактично повністю.
Видобувається в республіці вугілля поганої якості. Проте в найближчі роки вона має намір модернізувати свою вугільну галузь: затверджено програму розвитку і модернізації вугільної промисловості на 2017-2021 роки. В її рамках будуть реалізовані шість інвестиційних проектів вартістю 690,5 млн доларів.
З початку 2000-х років через виснаження діючих родовищ в республіці спостерігається падіння обсягів видобутку вуглеводнів. Виснаження родовищ веде до того, що одна з провідних галузей - нафтогазова промисловість стрімко втрачає свої позиції і, схоже, ця тенденція безповоротно. Успіхами в розвитку альтернативної енергетики РУз похвалитися не може.
Із загального обсягу виробленого в республіці газу близько 20% споживається електроенергетикою, 24% населенням, 20% йде на експорт, решта - на потреби промисловості. Нарощування експорту газу здійснюється шляхом скорочення внутрішнього споживання. Відбувається переорієнтація енергетичних пріоритетів в напрямку газопереробки і газохімії. Таким чином, Узбекистан знаходиться в складному становищі з енергобалансі. Так, якщо в 2006 році потреба в електроенергії становила 49,3 млрд. КВт.год, то в 2017-му вона зросла майже на 20% - до 60,7 кВт. ч. Прогнозується, що до 2020 року потреба в електроенергії зросте ще на 15,5%, досягнувши 71,8 млрд квт. ч.
Проблему позбавлення (або принаймні зниження) національної економіки від газових залежностей і дисбалансів може вирішити переведення енергетики на «мирний атом», а саме - АЕС, домовленість про будівництво якої між урядами Узбекистану і Росії була досягнута 31 травня поточного року.
Вже почалася розробка плану реалізації проекту. Передбачається, що перша в країні АЕС буде побудована в Навоїйській області на базі двох найсучасніших енергоблоків покоління «3+» з реакторами ВВЕР-1200 і, таким чином, мати сумарну потужність 2400 Мвт. За словами гендиректора корпорації «Росатом Центральна Азія» Віталія Драгунова, в проектах АЕС покоління «3+» передбачений захист станції від потужного (до 9 балів) землетрусу, падіння літака, зовнішньої повітряної ударної хвилі, торнадо і повені. Турбота про настільки високої стійкості об'єкта зрозуміла: Узбекистан знаходиться в сейсмонебезпечному регіоні, де відбуваються дуже сильні землетруси.
У 2017 році «Росатом» запустив подібний блок на Ленінградській АЕС-2 і реалізує проекти АЕС з такими реакторами в Білорусії (запуск 1-го енергоблоку в 2019 г.), Туреччині, Єгипті. В РУз перший блок АЕС планується запустити в 2027 році, а другий - до 2029 року. З введенням їх в експлуатацію станція стане другою за потужністю електростанцією після Сирдар'їнською ТЕС (3050 МВт), що дає сьогодні близько третини всієї споживаної в країні енергії.
Проект мають намір реалізувати за тією ж схемою, що і в Білорусії. Уряди обох країн спільно визначають його вартість і несуть відповідальність за його реалізацію. Такий підхід дозволяє уникнути не тільки подорожчання проекту, а й ситуації, коли зведення атомних електростанцій затягується на десятиліття, а то і зовсім скасовується, як це сталося, наприклад, у Фінляндії та Болгарії.
Будівництво АЕС оцінюється в 13-14 млрд доларів, що становить майже два річних бюджети РУз, і Москва готова надати Ташкенту кілька варіантів фінансування.
Узбецька АЕС, забезпечивши регіон електрикою, дозволить і застарілий «Водно-енергетичний» конфлікт. Киргизстан і Таджикистан отримають необхідну їм електроенергію, а Казахстан і Узбекистан - дефіцитну для них влітку воду, що радикально змінить ситуацію в регіоні. Крім того, в Ташкенті розглядаються плани збільшення експорту газу, оскільки АЕС дозволить скоротити його внутрішнє споживання.
Важливо й те обставина, що Узбекистан займає 7-е місце в світі (4%) за запасами урану і 5-е по його видобутку. На даний момент розвідано близько 40 родовищ, сумарні ресурси яких оцінюються в 186 тис. Тонн. З них на родовища пісковикового типу, придатні для розробки з якомога меншими на сьогодні методом підземного вилуговування (закачуванням в рудні пласти сірчаної кислоти і переробкою утворився урансодержащих розчину), припадає 75%, решта - на родовища черносланцевой типу, ефективного способу освоєння яких поки немає.
Слід зазначити, що видобуток урану обходиться дорожче, ніж в Казахстані. Справа в тому, що узбецькі пісковики відрізняються підвищеним вмістом кальциту, і через рудне тіло доводиться «прокачувати» раз в п'ять більше сірчаної кислоти. Монопольним правом на видобуток, збагачення і експорт урану у вигляді закису-окису (більш високих технологій в Узбекистані немає) володіє Навоийский гірничо-металургійний комбінат (НГМК). Досить довгий час продукцію комбінату купували американці, зараз - китайці та корейці.
Сьогодні НГМК видобуває уран на 20 родовищах, і ще 10 вважаються перспективними. Фактичні обсяги видобутку з 2008 року не розкриваються, але оцінюються приблизно в 4 тис. Тонн в рік. Програмою розвитку комбінату на 2016-2021 роки передбачено будівництво шести рудників на нових перспективних площах в Навоїйській і Самаркандської областях. Це дозволить підприємству до 2025 року наростити видобуток урану на 3-5%.
Серед основних проблем уранової галузі республіки не тільки відсутність сучасних технологій для нарощування обсягів видобутку і виробництва уранової продукції більш високих переділів, але і деградація в науковій сфері. Так, під час правління Ісламу Карімова в республіці проводилася політика щодо скасування науково-дослідних інститутів. Зокрема, в липні 2016 року було ліквідовано Інститут ядерної фізики та Науково-дослідний інститут прикладної фізики.
Намагалися закрити і найбільший в регіоні дослідний реактор ВВР-СМ, але в минулому році передумали і залишили його в роботі. У лютому 2017 року новий президент Шавкат Мірзіёев розпорядився провести реорганізацію Академії наук республіки і, зокрема, відродити Інститут ядерної фізики.
Відзначимо, що бажання колишньої влади Узбекистану консолідувати населення республіки на національній основі призвело до нічим не заповнювати відтоку висококваліфікованих інженерно-технічних та робітничих кадрів. Це, безсумнівно, негативно позначиться на багатьох проблемах, пов'язаних з будівництвом АЕС. Адже будівництво зажадає до 10 тисяч, а саме використання станції - близько 1,5 тисячі кваліфікованих працівників. Відзначимо, що, за статистикою, одне робоче місце на АЕС дає 7-13 вакансій в суміжних галузях.
Проблема з кадрами вже вирішується: в цьому році для Узбекистану за рахунок російського бюджету виділена квота на навчання студентів в російських вузах по ядерним спеціальностями. Ведуться переговори про відкриття в РУз філії Національного дослідницького ядерного університету МІФІ (Московського інженерно-фізичного інституту). Таким чином, будівництво АЕС, крім того що дасть країні додаткові обсяги електроенергії, стане потужним стимулом для інноваційного розвитку, що відповідає довгостроковим стратегічним інтересам Узбекистану. Воно сформує сучасну ядерну інфраструктуру і дасть серйозний поштовх розвитку науки, освіти, енергоємних галузей економіки (електрику, що виробляється на АЕС, набагато дешевше, ніж на теплових електростанціях), підготовці національних кадрів.