Дослідження в області ядерної фізики велися в Радянській державі ще в довоєнні роки. У 1921 році Державний вчена рада Наркомосу заснував при Академії наук радієва лабораторію (пізніше - Радієвий інститут ), Завідувачем якої став В.Г. Хлопин. У 1933 році в Ленінграді була проведена I Всесоюзна конференція з ядерної фізики, яка дала потужний поштовх подальшим дослідженням. У 1935 році в Радиевом інституті, на першому в Європі циклотроні був отриманий перший пучок прискорених протонів. У 1939 році Я.Б. Зельдович, Ю.Б. Харитон, А.І. Лейпунський обгрунтували можливість протікання в урані ланцюгової ядерної реакції поділу. А в вересні 1940 року Президією Академії наук СРСР була затверджена програма робіт з вивчення реакцій розподілу урану.
У 40-і роки XX століття історія вітчизняної атомної галузі отримала розвиток за рахунок реалізації військового «атомного проекту». 28 вересня 1942 року було підписано секретну постанову Державного комітету оборони (ДКО) №2352сс «Про організацію робіт по урану». У ньому Академії наук СРСР пропонувалося «відновити роботи з дослідження здійсненності використання атомної енергії шляхом розщеплення ядра урану і уявити станом на 1 квітня 1943 року доповідь про можливості створення уранової бомби або уранового палива». 12 квітня 1943 року було утворено Лабораторія вимірювальних приладів №2 Академії наук СРСР (нині - РНЦ «Курчатовський інститут»). Пізніше її перевели в Москву і призначили професора І.В. Курчатова науковим керівником робіт по урану.
Однак все ж роботи в умовах воєнного часу і орієнтації промисловості на потреби фронту розвивалися недостатньо інтенсивно. Успішне випробування атомної бомби в США (липень 1945 року) додало їм значне прискорення. Постановою ДКО №9887сс від 20 серпня 1945 року (цю дату може виступати як точка відліку в історії галузі) створюється особливий орган управління роботами по урану - Спеціальний комітет при ДКО СРСР, що складається з вищих державних діячів і вчених-фізиків. Згаданою вище постановою було створено і Перше головне управління (ПГУ) при Раді народних комісарів СРСР на чолі з Б.Л. Ванниковим (1887-1962), який де-факто став першим керівником галузі.
Завдяки величезним зусиллям вчених і виробничників роботи просувалися швидкими темпами. У 1944 році були отримані перші в Євразії кілограми чистого урану. У 1946 році вперше на континенті Євразія в реакторі Ф-1 під керівництвом Курчатова була здійснена самопідтримується ланцюгова реакція розподілу урану. Ці роботи дозволили двома роками пізніше запустити перший промисловий реактор «А» з виробництва плутонію, він заробив на комбінаті №817 (нині - ВО «Маяк» в Озерську Челябінської області). А 29 серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні був успішно випробуваний перший радянський ядерний заряд (РДС-1). Таким чином було закладено наріжний камінь у створення «ядерного щита» нашої країни. У 1951 році пройшли випробування другої атомної бомби, а в 1953 році - першої вітчизняної термоядерної бомби (РДС-6с). Чотирма роками пізніше під науковим керівництвом Курчатовський інститут була побудована перша атомний підводний човен (проект К-3). Росла потужність ядерних зарядів. Зусиллями ядерних центрів в Сарові і Снєжинську це грізна зброя продовжує вдосконалюватися і до цього дня ...
Але важливо відзначити, що вже з кінця 40-х років XX століття почався активний розвиток громадянського сектора атомної промисловості. Ще в квітні 1949 року в ІТЕФ був запущений перший в СРСР і в Європі важководний дослідний реактор ТВР, на ньому згодом був зроблений цілий ряд великих відкриттів. А в травні 1950 року уряд СРСР прийняв постанову «Про науково-дослідних, проектних і експериментальних роботах по використанню атомної енергії для мирних цілей». Головним підсумком його реалізації став пуск першої в світі атомної електростанції потужністю 5 МВт біля станції Обнінську (зараз - Обнінськ, Калузька обл.). Станція дала струм 26 червня 1954 року. Вона була оснащена уран-графітовим канальним реактором з водяним теплоносієм АМ ( «Атом мирний») потужністю всього 5 МВт. Ідеї конструкції активної зони станції була запропонована І.В. Курчатовим спільно з професором С.М. Фейнбергом, головним конструктором став академік Н.А. Доллєжаль.
У червні 1955 року І.В. Курчатов і А.П. Александров очолили розробку програми розвитку ядерної енергетики в СРСР, що передбачає широке використання атомної енергії для енергетичних, транспортних та інших народногосподарських цілей. У 1955 році був запущений в експлуатацію перший в світі реактор на швидких нейтронах БР-1 з нульовою потужністю, а через рік - БР-2 тепловою потужністю 100 КВт. Досвід створення першої атомної підводного човна був використаний при спорудженні цивільних атомних криголамів, що забезпечили цілорічне судноплавство по трасі Північного морського шляху. Рішення про будівництво першого атомного криголама було ухвалена 20 листопада 1953, а його закладка відбулася 24 серпня 1956 на стапелі Адміралтейського заводу в Ленінграді. 5 грудня 1959 року атомний криголам «Ленін» був прийнятий в експлуатацію. У його створенні брали участь понад 500 підприємств і організацій країни.
У жовтні 1954 року Рада міністрів СРСР схвалив масштабну програму будівництва АЕС в період з 1956 по 1960 роки. У 1964 році був запущений перший реактор ВВЕР-1 потужністю 210 МВт (Нововоронежська АЕС). У 1973 році був введений в експлуатацію перший в світі енергетичний реактор на швидких нейтронах БН-350 (м Шевченко, нині - м Актау, Казахстан). У 1974 році відбувся запуск першого реактора РБМК потужністю 1000 МВт (Ленінградська АЕС). Було розгорнуто будівництво АЕС в країнах Східної Європи. У період з 1957 по 1967 рік у країнах Східної Європи, Азії та Африки СРСР було побудовано 25 атомних установок, в тому числі 10 реакторів АЕС, 7 прискорювачів, 8 ізотопних і фізичних лабораторій.
Варто відзначити важливу роль, яку зіграла II Міжнародна конференція з мирного використання атомної енергії в Женеві 1958 року. Від СРСР в її роботі взяли участь 44 академіки і члени-кореспонденти, 33 професори і доктори наук, було представлено понад 200 доповідей. Все більших обертів набирали дослідження в області мирних застосувань ядерних реакцій. Зокрема, в період з 1957 по 1986 роки було побудовано великі АЕС, значного розвитку набули роботи з керованого термоядерного синтезу. У 1967 році в Інституті фізики високих енергій був запущений найбільший (на той момент) прискорювач протонів на енергію 70 мільярдів електронвольт (У-70). Його створення вивело країну в лідери досліджень в області фізики високих енергій.
З 1971 по 1992 роки на Балтійському заводі імені Серго Орджонікідзе в Ленінграді були побудовані атомні криголами «Арктика», «Сибір», «Росія», «Радянський Союз» і «Ямал». З 1982 по 1988 року на Керченському суднобудівному заводі «Залив» імені Б.Є. Бутоми був створений лихтеровоз-контейнеровоз «Севморпуть». Атомні криголами «Таймир» і «Вайгач» будувалися на замовлення СРСР на суднобудівної верфі компанії «Вяртсиля» в Фінляндії з 1985 по 1989 рік. При цьому використовувалися радянські обладнання (силова установка) і сталь. «Таймир» був прийнятий в експлуатацію 30 червня 1989 року, а «Вайгач» - 25 липня 1990 року.
Аварія на Чорнобильській АЕС (1986 рік) загальмувала розвиток вітчизняної ядерної енергетики, і в 90-і роки XX століття атомна галузь Росії пережила період стагнації. У січні 1992 року Міністерство атомної енергії і промисловості СРСР (наступник Мінсредмаша) було перетворено в Міністерство Російської Федерації з атомної енергії. Йому відійшло близько 80% підприємств колишнього Мінсредмаша СРСР, 9 АЕС з 28 енергоблоками. Почався процес відновлення, в результаті якого галузь зуміла в значній мірі зберегти накопичений потенціал і людські ресурси.
У лютому 2001 року відбувся фізичний пуск енергоблока №1 Ростовської АЕС, в грудні 2004 року був підключений до мережі енергоблок №3 Калінінської АЕС. А в березні 2004 року указом Президента РФ №314 було утворено Федеральне агентство з атомної енергії, його керівником був призначений А.Ю. Румянцев. 15 листопада 2005 року розпорядженням Уряду РФ на посаді керівника агентства його змінив С.В. Кирієнко. Перед агентством було поставлено нові масштабні завдання. У грудні 2007 року відповідно до Указу Президента РФ була утворена Державна корпорація з атомної енергії «Росатом» (скорочена назва - Держкорпорація «Росатом»). Держкорпорації були передані повноваження скасованого Федерального агентства з атомної енергії. Створення Держкорпорації «Росатом» було покликане створити нові умови для розвитку ядерної енергетики, посилити наявні у нашої країни конкурентні переваги на світовому ринку ядерних технологій.
В останні роки Росатом веде активне будівництво нових енергоблоків як в Російській Федерації, так і за її межами. 24 червня 2008 року було дано старт будівництву Нововоронезької АЕС-2, 25 жовтня того ж року почалося спорудження Ленінградської АЕС-2. Обидві ці атомні станції споруджуються за новим проектом "АЕС-2006" (ВВЕР-1200). У березні 2010 року завершилася добудова енергоблока №2 Ростовської АЕС, роботи на якому були відновлені в 2002 році. У грудні 2014 року відбувся енергетичний пуск енергоблока №3 Ростовський АЕС, у вересні 2015 року він був прийнятий в промислову експлуатацію. Також було здійснено фізичний пуск енергоблока №4 Белоярской АЕС з реактором на швидких нейтронах БН-800. Введення в дію цього енергоблоку обіцяє істотно розширити паливну базу атомної енергетики, а також скоротити обсяги радіоактивних відходів, за рахунок організації замкнутого ядерно-паливного циклу.
Сьогодні атомна галузь Росії є потужний комплекс з більш ніж 350 підприємств та організацій, в яких зайнято понад 250 тис. Чоловік. Держкорпорація «Росатом» є найбільшою генеруючою компанією в Росії, яка забезпечує 33% виробництва електроенергії в європейській частині країни. Росатом займає 2 місце в світі за запасами урану і 4 місце за обсягом його видобутку; 2 місце в світі по генерації атомної електроенергії, забезпечуючи 36% світового ринку послуг зі збагачення урану і 17% ринку ядерного палива. Зокрема, обсяг виробництва урану в 2017 році склав близько 3 тис. Тонн (в РФ, не включаючи видобуток за кордоном); вироблення електроенергії на АЕС - 202,868 млрд кВт.год Це був абсолютний рекорд за всю історію вітчизняної атомної галузі, частка АЕС у виробленні електроенергії в Росії зросла до 18,9%, в європейській частині країни вона зараз перевищує 40%.
В сучасних умовах атомна енергетика - один з найважливіших секторів економіки Росії, який активно розвивається. Загальна кількість споруджуваних енергоблоків в Росії - 6. Висока якість продукції, що випускається і пропонованих послуг підтверджується і успіхами в міжнародних тендерах на будівництво АЕС за межами країни. Портфель зарубіжних замовлень Росатому за підсумками 2017 року перевищив 130 млрд доларів. Сьогодні Росія - світовий лідер за кількістю енергоблоків, що споруджуються за кордоном: Держкорпорація «Росатом» підписала контракти на будівництво за кордоном 36 атомних енергоблоків. Зокрема, ведеться спорудження АЕС «Аккую» (Туреччина), Білоруської АЕС (Білорусь), другої черги АЕС «Бушер» (Іран), АЕС «Куданкулам» (Індія), АЕС «Руппур» (Бангладеш), другої черги Тяньваньської АЕС ( Китай), АЕС «Ханхіківі-1» (Фінляндія), АЕС «Пакш» (Угорщина).
Динамічний розвиток атомної галузі є одним з основних умов забезпечення енергонезалежності Росії і стабільного зростання економіки країни. Стратегія діяльності Держкорпорації «Росатом» на період до 2030 року передбачає, що розвиток ядерної енергетики буде здійснюватися на основі довгострокової політики з освоєнням і розвитком ядерних енергетичних технологій нового покоління, включаючи реактори на швидких нейтронах і технології замкнутого ядерного паливного циклу, а також зі збільшенням експортного потенціалу російських ядерних технологій (будівництво атомних електростанцій, послуг зі збагачення урану, ядерного палива тощо.). Атомна галузь виступає локомотивом для розвитку інших галузей. Вона забезпечує замовлення, а значить - і ресурс розвитку машинобудування, металургії, матеріалознавства, геології, будівельної індустрії і т.д. І в історії атомної промисловості ще будуть написані нові, яскраві сторінки ...
Сайт «Історія Росатома»