Інвестиції, особливо реальні (капиталообразующие) інвестиції, можуть здійснюватися як за рахунок внутрішніх (національних), так і за рахунок зовнішніх (іноземних) джерел. Обидва джерела інвестицій відіграють значну роль для активізації залучення капіталу і розвитку економіки країни.
Спочатку, розглянемо внутрішні джерела інвестицій. У масштабі країни загальний рівень заощаджень залежить від рівня заощаджень населення, організацій та уряду. Так, населення може відкладати певні кошти на майбутнє, компанії можуть реінвестувати частину отриманого від своєї діяльності прибутку, а уряд накопичувати кошти за рахунок перевищення надходжень коштів до бюджету над витратами. У той же час, обсяг заощаджень безпосередньо впливає на обсяг інвестицій в країні, оскільки частина коштів спрямовується на споживання, а частина, що залишилася - на інвестиції.
Виходячи з цього, можна виділити наступні основні внутрішні джерела інвестицій:
а) прибуток
Підприємства та організації часто використовують прибуток як джерело інвестицій. Частина отриманого прибутку спрямовується ними на розвиток бізнесу, розширення виробництва і впровадження нових технологій. Очевидно, що ті підприємства та організації, які не виділяють коштів на ці цілі, в кінцевому підсумку стають неконкурентоспроможними.
Брак фінансових ресурсів, в тому числі на розвиток бізнесу, підприємства іноді намагаються заповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Однак слід враховувати, що збільшення цін на свою продукцію викликає скорочення попиту на неї, що призводить до проблем з реалізацією продукції, і, як наслідок, до спаду виробництва.
б) банківський кредит
Банківське кредитування в багатьох розвинених країнах є одним з основних джерел інвестицій. При цьому, особливу роль відіграє довгострокове кредитування, оскільки в цьому випадку навантаження на позичальника невисока і у підприємства є час на "розкрутку" бізнесу. Проте, роль банківського кредитування як джерела інвестицій залежить від розвитку банківської системи та економічної стабільності в країні. Не викликає сумнівів той факт, що нестабільність в країні призводить до небажання банків видавати довгострокові кредити і фінансувати інвестиційні проекти.
В цілому, банківське кредитування сприяє поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загального підйому економіки країни.
в) емісія цінних паперів
Емісія цінних паперів поступово стає в Росії джерелом інвестицій. У той же час, в розвинених країнах саме випуск цінних паперів є одним з основних джерел фінансування інвестиційних проектів.
З метою отримання коштів підприємства можуть випускати як акції, так і облігації. При цьому, покупцями цінних паперів, як правило, можуть виступати будь-які юридичні і фізичні особи, що володіють вільними коштами. Саме вони в даному випадку виступають інвесторами, надаючи власні кошти в обмін на цінні папери підприємства.
г) бюджетне фінансування
В даний час в Росії спостерігається профіцит державного бюджету. Завдяки цьому, можлива реалізація частини інвестиційних проектів за рахунок централізованих джерел фінансування. При цьому, може використовуватися як безповоротне бюджетне фінансування національно значущих проектів, так і кредитування потенційно прибуткових проектів.
Державні інвестиції зазвичай спрямовують на реалізацію обмеженого числа регіональних програм, створення особливо ефективних структуроутворюючих об'єктів, підтримання федеральної інфраструктури і т.д. На сучасному етапі розвитку економіки Росії пріоритетними напрямками з точки зору бюджетного фінансування є стимулювання промислового розвитку та підтримання науково-виробничого потенціалу.
д) амортизаційні відрахування
Амортизаційні відрахування спрямовані на відновлення засобів виробництва, які зношуються в процесі використання при виробництві товарів. Однак в даний час в Росії амортизаційні відрахування знецінюються через інфляцію, що значно скорочує їх роль в якості джерел інвестування.
Фінансових коштів, одержуваних національною економікою за рахунок внутрішніх джерел інвестицій, не завжди достатньо для успішного економічного розвитку країни. Це особливо актуально для країн з економікою, що розвивається або перехідною економікою. У зв'язку з цим, необхідно окремо розглянути зовнішні джерела інвестицій, тобто джерела іноземних інвестицій, а саме
а) прямі іноземні інвестиції
Під прямими інвестиціями прийнято розуміти капітальні вкладення в реальні активи (виробництво) в інших країнах, в управлінні якими бере участь інвестор. Інвестиції можуть вважатися прямими, якщо іноземний інвестор володіє не менше ніж 25% акцій підприємства, або їх контрольним пакетом, величина якого може варіюватися в досить широких межах залежно від розподілу акцій серед акціонерів.
Провідними інвесторами є економічно розвинені країни, в першу чергу США, але за останні 20 років їх частка в загальній сумі зарубіжних прямих інвестицій скоротилася з 55% до 44%, частка ж країн Західної Європи і Японії зросли (за 37% до 44% і з 1% до 10%).
Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор може створити повністю належить йому підприємство, філія або представництво, створити спільне підприємство, стати співвласником вже існуючого і нормально функціонуючого підприємства і т.д. При цьому він завжди прагне взяти участь або самостійно здійснювати керівництво цією компанією. Яскравим прикладом прямих капіталовкладень є машинобудування: в даний час в Росії функціонують кілька заводів з випуску і збірці іноземних автомобілів, що належать іноземним компаніям (Форд) або організованим як спільні підприємства (Шевроле Нива). Більш того, ще кілька іноземних концернів мають намір інвестувати кошти в автомобільні заводи (наприклад, Тойота і Хонда).
Слід особливо відзначити, що прямі іноземні інвестиції також є спосіб підвищення технічного рівня російських підприємств, оскільки іноземні інвестори не тільки вкладають кошти в організацію виробництва, а й часто впроваджують на цих підприємствах сучасні технології. Більш того, в світовій практиці інвестування переважно зосереджується в обробній промисловості, а всередині неї - в наукоємних і високотехнологічних галузях. У деяких випадках, підприємства з іноземними інвестиціями отримують прямий вихід на міжнародний ринок.
Залучення прямих іноземних інвестицій повинен мати доступ до багатьох сфер національної економіки, проте повинні існувати і деякі галузеві обмеження (державні монополії тощо). Прикладами таких галузей є галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, нафтовидобувні і газодобувні галузі), а також виробнича інфраструктура (енергомережі, дороги, трубопроводи і т.п.). Подібні обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинених країн, зокрема США. У перерахованих галузях доцільно використовувати альтернативні прямим інвестиціям форми залучення іноземного капіталу.
б) портфельні іноземні інвестиції
Портфельними іноземними інвестиціями прийнято називати капіталовкладення в цінні папери зарубіжних підприємств і організацій. Також можливо інвестування коштів в цінні папери іноземної держави.
Відмінною рисою портфельних інвестицій є мотиви інвесторів. Так, портфельний інвестор не зацікавлений в управлінні компанією, цінні папери якої він придбав. Його метою є отримання доходів від володіння цінними паперами (дивідендів, відсотків, різниці між цінами купівлі та продажу і т.д.).
Посередниками при закордонних портфельних інвестиціях в основному виступають інвестиційні банки, через які інвестори отримують доступ до національного ринку іншої країни.
В якості цінних паперів, в які вкладають кошти іноземні інвестори, в основному виступають акції та облігації російських підприємств. При цьому, найбільший інтерес представляють цінні папери великих російських підприємств, таких як РАО "ЄЕС", Газпром, Лукойл і т.д. У той же час частка портфельних інвестицій, що припадають на дрібні і середні російські підприємства, досить низька. Це викликано високими ризиками вкладення коштів в такі компанії, що істотно ускладнює залучення ними іноземних інвестицій.
в) іноземні кредити
У 1970 - 1980 рр. відбулося різке зростання міжнародних кредитів, в результаті чого вони стали розглядатися як ще одне джерело інвестицій. У якості кредиторів зазвичай виступають міжнародні організації (Міжнародний валютний фонд та ін.) І великі закордонні банки (Європейський Банк реконструкції та розвитку, Дойче банк та ін.). Середньострокові і довгострокові кредити можуть надаватися промисловим і торговим корпораціям, підприємствам, банкам, фінансовим компаніям, а також безпосередньо державі.
В останні роки на міжнародному ринку часто використовується така форма довгострокового фінансування, як проектне фінансування. Воно полягає в наданні великих кредитів під конкретні промислові проекти підприємств. Таким чином, зазначена форма довгострокового кредитування зближується з прямими інвестиціями.
Росії необхідно докладати всіх зусиль до залучення всіх видів іноземних інвестицій, оскільки вони в кінцевому підсумку сприяють майбутньому збільшенню виробничих потужностей економіки.
Переглядів: 19121
Автор: Дмитро Цібізов