У 1950 році радянські інженери почали будівництво величезного міста в Каспійському морі біля берегів Азербайджану. Це була мережа нафтових платформ, пов'язана між собою сотнями кілометрів доріг. На цих острівцях було побудовано житла на 5000 робочих, з кінотеатром, парками, спорткомплексу та іншими установами. Поступово запаси нафти виснажилися, і тепер це місце - напівзруйнована ностальгія за старою інженерної думки радянської людини. 
У 1999 році частина фільму про Джеймса Бонда «І цілого світу мало» була відзнята саме на цих платформах. Але повернемося до історії. Цей район Азербайджану був відомий своїми багатими нафтовими ресурсами з давніх часів. «Рідкий вогонь», за який Константинополь облягали араби в сьомому столітті, складався в основному з нафти, яку збирали прямо на березі Чорного і Каспійського моря. Перси ж називали цей район - «Країна вогнів», де жерці висвітлювали свої храми маслом з природних джерел, цим маслом і була нафта. 
Нафтовидобутком в промислових масштабах не займалися тут до 1870 року, саме в цей час ці землі завоювала Росія. До того моменту Баку був аналогом Ніцци, тут жили і відпочивали багаті люди з усієї Європи.
У 1941 році, Азербайджан, в той час він був частиною Радянського Союзу, вже поставляв 175 мільйонів барелів сирої нафти на рік - це становило 75 відсотків від усього видобутку нафти в країні. Ось чому німецькі війська під час другої світової війни, так прагнули сюди. 
Після війни радянські інженери приїхали на прибережний острівець, який моряки називали «Чорна скеля». Вони побудували сарай на крихітному острові і провели пробне буріння. У ніч на 7 листопада 1949 року, що вони виявили високоякісну нафту на глибині 1100 метрів нижче рівня морського дна і незабаром після цього, на цьому місці була зведена перша морська платформа з видобутку нафти в світі. Платформа була примітивна, в порівнянні з сучасними мастодонтами, адже вона складалася в основному з дерева. 
Після все закрутилося. Були виявлені величезні поклади нафти, було побудовано більше 200 платформ, більше 300 кілометрів доріг і мостів, що з'єднують платформи, за якими курсували автоцістери. Завдяки цьому родовищу в світі почалося масове будівництво нафтових танкерів. Були побудовані багатоповерхові будинки для 5000 робочих, прямо в море. Робочі жили тижнями на родовищі. Подорож же додому на материк могло зайняти від шести до дванадцяти годин. На острові був свій завод напоїв, футбольне поле, бібліотека, пекарня, пральня, 300-місцевий кінотеатр, лазня, сад, город і навіть парки, для яких грунт привозилася з материка. 
Це була сталінська утопія для робітничого класу. Утопія існувала і була раєм для нафтовиків близько десяти років, поки не почало падати якість нафти і закриватися вишки. 
Зараз же велика частина доріг рухнула і являє собою велику небезпеку для судноплавства. Але хочу Вас здивувати, є ще люди, які там працюють і живуть. Заробіток у них всього лише 130 доларів на місяць, це в рази менше ніж отримує Нафтовик на материку, але такі люди є. 
Існували плани з переоснащення цих місць і навіть витали думки про те, щоб перетворити його в тропічний курорт розкоші, але нічого не вийшло. Сьогодні на це родовище доводиться лише невелика частина видобувається в Азербайджані нафти. За оцінками експертів, нафтові родовища можуть давати нафту ще близько 20 років. Але інфраструктурі залишилося максимум десять років. Без належного ремонту вся ця утопія виявиться під водами Каспійського моря років так через п'ять. 
джерело